ПОРАДИ ПСИХОЛОГА
ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ ПІД ЧАС СТРЕСУ:
ПРОСТІ ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ
Стрес є природною реакцією людини на складні або незвичні обставини. Діти та підлітки можуть реагувати на стрес по-різному: ставати більш тривожними або дратівливими, замикатися в собі, частіше плакати, втрачати інтерес до звичних занять, мати труднощі зі сном або концентрацією уваги.
Важливо пам’ятати: дитина не завжди може пояснити словами, що саме її турбує. Іноді переживання проявляються саме через поведінку.
Що можуть зробити дорослі?
- Будьте поруч.
Дитині важливо відчувати, що поруч є дорослий, якому можна довіряти. Не обов’язково одразу давати поради. Іноді достатньо спокійно вислухати.
Можна сказати:
«Я бачу, що тобі зараз непросто. Я поруч і готовий/готова тебе вислухати».
- Допомагайте зберігати звичний розпорядок дня.
Сон, харчування, навчання, відпочинок, рухова активність та спілкування допомагають повернути відчуття передбачуваності й безпеки.
- Не знецінюйте переживання.
Фрази «не бійся», «нічого страшного», «перестань переживати» зазвичай не допомагають.
Краще сказати:
«Я розумію, що тобі страшно».
«Ти можеш розповісти мені, що саме тебе хвилює».
- Допомагайте називати емоції.
Дитині легше впоратися з переживанням, коли вона може його розпізнати й назвати: страх, сум, злість, розгубленість, тривога.
- Подбайте про інформаційне середовище.
Діти можуть отримувати значну кількість тривожної інформації з соціальних мереж, відео та чатів. Разом із дитиною обговорюйте, звідки вона отримує інформацію, та допомагайте відрізняти перевірені повідомлення від чуток.
Коли варто звернутися по допомогу?
Якщо емоційні або поведінкові зміни є тривалими, суттєво заважають навчанню, спілкуванню, сну чи повсякденному життю, варто звернутися до практичного психолога закладу освіти або іншого відповідного фахівця.
Звернення по психологічну допомогу — це не ознака слабкості. Це спосіб вчасно отримати підтримку.
ВСІ МАЮТЬ ПРАВО НА ВТОМУ
Допомагаючи дітям, важливо не забувати про власний психологічний ресурс.
Професійне виснаження може проявлятися через:
- постійну втому;
- дратівливість;
- труднощі з концентрацією;
- втрату задоволення від роботи;
- відчуття емоційного спустошення;
- бажання уникати спілкування.
Турбота про себе — не егоїзм, а важлива складова професійної стійкості.
Що може допомогти?
- планувати короткі перерви протягом робочого дня;
- підтримувати режим сну та відпочинку;
- розподіляти робоче навантаження, коли це можливо;
- підтримувати професійне спілкування з колегами;
- знаходити час для відновлення поза роботою;
- звертатися по психологічну допомогу, якщо самостійних способів підтримки недостатньо.
Коли варто звернутись по допомогу?
Особливо важливо не залишатися сам на сам із ситуаціями, пов’язаними з:
- насильством;
- булінгом;
- загрозою безпеці;
- сильними кризовими реакціями;
- думками про смерть або заподіяння собі шкоди.
У таких випадках необхідно звернутись по допомогу, а не бути наодинці з проблемою.
ТРИВОГА У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ:
ЯК РОЗПІЗНАТИ І ЯК ДОПОМОГТИ
Тривога — це природна реакція організму на небезпеку або невизначеність. У певних ситуаціях вона допомагає бути уважними та обережними.
Проте іноді тривога стає настільки сильною, що починає заважати дитині навчатися, спілкуватися, відпочивати або займатися звичними справами.
Як тривога може проявлятися?
У дітей та підлітків можна помітити:
- постійне занепокоєння;
- страх залишатися без близьких;
- труднощі із засинанням;
- дратівливість або плаксивість;
- скарги на головний біль чи біль у животі без очевидної причини;
- труднощі з концентрацією уваги;
- уникання певних ситуацій;
- постійне очікування поганих новин.
Одна окрема ознака ще не означає наявності психологічного розладу. Важливо звертати увагу на тривалість, інтенсивність та вплив переживань на повсякденне життя дитини.
Як може допомогти дорослий?
Перш за все — спокійною присутністю та прийняттям.
Запитайте:
«Що зараз тебе найбільше хвилює?»
«Що могло б допомогти тобі почуватися трохи спокійніше?»
Разом можна спробувати повільне дихання, коротку прогулянку, рухову активність, малювання, спокійну розмову або іншу звичну для дитини діяльність.
Не потрібно вимагати від дитини «взяти себе в руки». Підтримка має бути спокійною та без осуду.
Якщо тривожні переживання стають тривалими або суттєво впливають на життя дитини, доцільно звернутися до практичного психолога чи іншого фахівця.
БЕЗПЕЧНЕ СПІЛКУВАННЯ В ІНТЕРНЕТІ:
ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ ВІД КІБЕРБУЛІНГУ
Інтернет є важливою частиною життя сучасних дітей та підлітків. Водночас онлайн-спілкування може супроводжуватися образами, погрозами, поширенням приватної інформації або приниженням.
Що важливо пояснити дитині?
Не відповідати на провокації.
Якщо повідомлення викликають страх або сильні негативні емоції, не потрібно вступати в конфлікт.
Зберігати докази.
Скріншоти повідомлень, посилання, дати та інша інформація можуть бути важливими для подальшого звернення по допомогу.
Використовувати функції блокування та скарг.
Соціальні мережі та месенджери зазвичай мають інструменти для блокування користувачів і повідомлення про порушення.
Розповісти дорослому.
Дитина не повинна самостійно вирішувати ситуацію, якщо їй страшно або вона не знає, що робити.
Найважливіше правило для батьків — не звинувачувати дитину.
Фраза «Чому ти взагалі туди зайшов/зайшла?» може змусити її замовчувати проблему.
Краще сказати:
«Дякую, що розповів/розповіла. Давай разом подумаємо, що можна зробити».
ПСИХОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ:
ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ
Психологічно безпечне освітнє середовище — це середовище, у якому дитина може навчатися, розвиватися, спілкуватися та висловлювати свої думки без страху приниження, насильства, дискримінації чи необґрунтованого осуду.
Створення такого середовища — спільне завдання всіх учасників освітнього процесу.
Важлива роль у цьому належить педагогові.
Що може зробити педагог?
- Демонструвати повагу у щоденному спілкуванні
Тон голосу, слова та спосіб реагування дорослого мають значення.
Важливо відокремлювати вчинок дитини від самої дитини.
Замість:
«Ти безвідповідальний/безвідповідальна»
краще сказати:
«Цього разу завдання не виконано. Давай подумаємо, що завадило і як це можна виправити».
- Створювати можливість для запитань
Дитина повинна розуміти, що запитати про незрозуміле — нормально.
Фрази:
«Давай розберемося разом».
«Спробуй пояснити, як ти це зрозумів/зрозуміла».
«Помилятися під час навчання нормально».
допомагають формувати атмосферу, у якій дитина не боїться звертатися по допомогу.
- Не використовувати приниження як спосіб виховання
Публічне висміювання, образливі прізвиська, сарказм щодо здібностей дитини або порівняння її з іншими можуть негативно впливати на психологічний стан та взаємодію в колективі.
Зауваження доцільно спрямовувати на конкретну поведінку або ситуацію, а не на особистість дитини.
- Помічати зміни у поведінці
Педагог може одним із перших звернути увагу на те, що дитина стала:
- надзвичайно замкненою;
- дратівливою;
- тривожною;
- конфліктною;
- менш активною;
- неохоче відвідує заняття;
- втратила інтерес до звичних справ.
Окремий прояв не означає наявності психологічної проблеми.
Важливо спостерігати за стійкими змінами та їхнім впливом на навчання, спілкування і повсякденне життя.
- Реагувати на булінг та насильство
Не варто сприймати систематичні образи або приниження як «звичайні дитячі конфлікти».
Якщо педагог став свідком або отримав інформацію про булінг, необхідно діяти відповідно до законодавства та встановленого в закладі освіти порядку реагування.
Педагог не повинен самостійно проводити «розслідування» чи змушувати дитину з’ясовувати стосунки з кривдником.
Важливо забезпечити безпеку дитини та повідомити відповідальних осіб відповідно до встановленої процедури.
- Підтримувати право дитини на помилку
Навчання неможливе без спроб і помилок.
Корисно звертати увагу не лише на результат, а й на:
- зусилля;
- прогрес;
- наполегливість;
- використані стратегії;
- готовність виправляти помилки.
Наприклад:
«Цього разу результат інший, але я бачу, що ти спробував/спробувала інший спосіб».
- Звертатися по допомогу до психолога
Педагог не повинен самостійно встановлювати психологічний діагноз.
Якщо виникають питання щодо емоційного стану, поведінки або взаємодії дитини, варто звернутися до практичного психолога закладу освіти та діяти відповідно до його професійних рекомендацій і своїх повноважень.
Безпека починається з повсякденних дій
Психологічно безпечне середовище формується не однією великою акцією, а щоденними діями:
почути → не принизити → підтримати → помітити проблему → своєчасно залучити допомогу.
Кожна дитина має право на повагу, безпеку та гідне ставлення.
А педагог може зробити дуже багато, щоб дитина відчувала: її бачать, чують і сприймають серйозно.
ЯК НЕ БОЯТИСЯ ПОМИЛОК І НЕВДАЧ?
Помилки трапляються з усіма. Не лише з тими, хто чогось не знає, а й з людьми, які багато вміють і мають великий досвід.
Помилка — це не доказ того, що ти «недостатньо хороший» або «нічого не вмієш».
Помилка — це досвід, з якого можна щось дізнатися.
Чому ми боїмося помилок?
Іноді ми боїмося:
- що нас висміють;
- що близькі люди будуть незадоволені;
- що інші виявляться кращими;
- що через одну помилку ми втратимо можливість досягти мети;
- що невдача означає, ніби ми не здатні впоратися.
Такі переживання зрозумілі.
Але одна помилка не визначає твої здібності та твою цінність як людини.
Спробуй змінити запитання
Замість:
«Чому в мене не вийшло?»
спробуй запитати:
«Що я можу зробити інакше наступного разу?»
Замість:
«Я все зіпсував/зіпсувала»
спробуй:
«Що саме не вдалося і що вдалося?»
Замість:
«Я не вмію»
спробуй:
«Я ще цьому вчуся».
Одне слово — «ще» — може змінити ставлення до ситуації.
Не вимагай від себе ідеальності
Неможливо завжди:
- отримувати найкращий результат;
- перемагати;
- знати правильну відповідь;
- подобатися всім;
- виконувати все без помилок.
Твоя цінність не залежить від оцінки, місця в конкурсі чи кількості перемог.
Якщо ти програв/програла
Дай собі право засмутитися.
Не потрібно одразу переконувати себе, що «нічого страшного».
Можна сказати собі:
«Мені прикро, тому що це було для мене важливо».
Потім запитай себе:
- Що я зробив/зробила добре?
- Що не вдалося?
- Чого я навчився/навчилася?
- Що хочу спробувати наступного разу?
Маленькі кроки теж мають значення
Якщо велике завдання лякає, спробуй розділити його на менші.
Не думай:
«Я повинен/повинна зробити все».
Подумай:
«Що я можу зробити прямо зараз?»
Один крок → ще один крок → ще один.
Так поступово формується впевненість у власних силах.
Поговори з кимось
Якщо страх помилки настільки сильний, що ти починаєш уникати навчання, конкурсів, виступів, спілкування чи інших важливих для тебе справ — поговори з людиною, якій довіряєш.
Це може бути батько або мати, педагог, керівник гуртка, практичний психолог чи інший дорослий.
Пам’ятай
Ти не зобов’язаний/не зобов’язана бути ідеальним/ідеальною.
Ти маєш право помилятися, вчитися, пробувати знову і змінювати свій підхід.
Невдача — це подія.
А не визначення тебе як людини.
БУЛІНГ: ЩО РОБИТИ?
Булінг — це не просто сварка між однолітками чи невдалий жарт. Це систематичні дії учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному чи іншому насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, щодо малолітньої чи неповнолітньої особи.
Якщо тебе ображають, принижують, залякують, погрожують, навмисно ізолюють від інших або поширюють про тебе образливу інформацію — не залишайся з цим наодинці.
Перш за все — пам’ятай: ти не винен/не винна
Людина, яка зазнає булінгу, може думати, що сама винна в тому, що відбувається.
Це не так.
Ніхто не має права принижувати, залякувати чи завдавати тобі шкоди.
Що робити?
- Розкажи дорослому, якому довіряєш
Це можуть бути:
- батьки або інші члени родини;
- педагог;
- керівник гуртка;
- практичний психолог;
- соціальний педагог;
- інший дорослий, якому ти довіряєш.
Не бійся звернутися по допомогу. Якщо перший дорослий не зміг допомогти, розкажи іншому.
- Не намагайся вирішити проблему самостійно силою
Відповідати насильством на насильство може зробити ситуацію ще складнішою.
Твоя безпека — найважливіша.
Якщо ситуація стає небезпечною, відійди від місця конфлікту та звернися до дорослого.
- Якщо булінг відбувається в інтернеті
Не потрібно відповідати на образи або погрози.
За можливості:
- збережи скріншоти;
- не видаляй важливі повідомлення;
- заблокуй кривдника;
- скористайся функцією повідомлення про порушення;
- покажи матеріали дорослому, якому довіряєш.
- Не залишайся наодинці
Якщо тобі страшно йти на заняття, перебувати в певному місці або спілкуватися з певними людьми — скажи про це дорослому.
Тобі не потрібно самостійно вирішувати проблему, яка завдає тобі болю чи страху.
Якщо ти став/стала свідком булінгу
Не підтримуй кривдника сміхом, образами, поширенням відео чи повідомлень.
Якщо можеш зробити це безпечно — підтримай того, кого ображають, і повідом дорослому про ситуацію.
Іноді одна фраза:
«Я бачу, що тобі потрібна допомога. Я розповім дорослому»
може мати велике значення.
Пам’ятай
Ти маєш право на безпечне та доброзичливе освітнє середовище.
Просити про допомогу — не слабкість.
Якщо тебе цькують, залякують або принижують — розкажи про це дорослому.
Ти не повинен/не повинна залишатися з проблемою наодинці.